Коли матимите віру,
як зерно гірчиці, то скажете оцій горі: Перенесися звідси туди – і вона
перенесеться; і нічого не буде для вас неможливого’’ (Мт.17:20). Саме
в цих словах Св. Євангелії криється справжній приклад твердої християнської
віри.
Цей приклад є вічний, адже сам Ісус його нам дав, вказуючи на важливість
віри в нашому житті та на її необхідність для нашого спасіння. Кажуть,
що без віри жити неможливо. Це справді так. Віра – це є дар від Бога, що
Він вкладає в кожне людське серце. Ми всі у щось віримо чи на щось, на
когось покладаємось: хтось вірить в те, що завтра розбагатіє,інший надіється
на поміч свого товариша. Але ці всі людські певності не мають нічого спільного
з правдивою вірою, вірою, яка походить з глибини людського серця.
Тож якою є наша віра? Чим можна її виміряти або як її визначити? Тут слід згадати
про два види віри: догматичну, тобто ритуальну, в яку ми хрестимось, яку ми сповідуємо,
обряду якої ми дотримуємось. Католик, протистант, православний – цими категоріями
визначається віра догматична. Але ця віра, на жаль, не забезпечує нам Царства
Небесного. Тому існує інша віра – віра сердечна, віра жива, що її здобуває людина
зі свого досвіду духовного життя, поглиблюючи її через особистий зв’язок з Богом
– молитву, покаяння, піст та інше. Апостол Яків в одному зі своїх послань говорить,
що віра без діл є мертвою. Саме так. Господь вимагає від нас не тільки слів віри,
але й вчинків, які б її підтверджували. Ходити до церкви, молитись, виконувати
Божі заповіді, прощати своєму ближньому, сповідатись – всі акти віри, що нам
пропонує Свята Церква, є важливі для нашого спасіння.
Віра – це дар. Божественний сіяч постійно сіє Свої благодатні дари, між якими
є і правдива, міцна віра. Господь є справедливий, і нікого не обділює, посилаючи
свої ласки всім однаково. Проблема завжди є в людині, яка не хоче приготувати
грунт свого серця на прийняття Божого зерна, щоб у ньому могла зародитись правдива
віра. Вона не бажає міняти способу свого життя, відрікатись своїх гріховних вчинків
та слів, думок і намірів. Отже, віра, як і любий інший дар від Бога, вимагає
праці над собою. Згадаймо притчу про таланти: можна талант примножити, а можна
і втратити. Все залежить від нашої доброї волі та бажання співпраці з Господом.
Але якщо хтось не має віри, але щиро хоче вірити і просить її в Бога, то він
обов’язково її отримає. Просіть і дасться вам!
,,Віра є ключем до Божої скарбниці’’ – говорив колись Св. Іван Кронштадський.
Коли невіруючий приходить до церкви, то для нього є все закрите, незрозуміле.
Святе Письмо є простою книжкою з цікавими або й нецікавими оповіданнями. Священик
для нього – це особа-актор, яка виконує свою роль в церковних ризах. У Святому
Причасті невіруючий теж не бачить присутності Бога. Ікони та образи для нього
– це лише картини в мистецькій галереї. А Божественна Літургія видається йому
просто виставою з гарним або й негарним співом. Зовсім по-іншому відчуває себе
в храмі віруючий. Для нього кожна річ набуває духовного змісту. Отже, віра, творить
чудеса, вона відкриває нам очі на глибокі Божі таємниці, які можуть приховуватись
у простих повсякденних речах.
Людина живе, спілкується, попадає в різні ситуації, під впливом цього всього
у неї народжується різні думки – добрі і злі. Вона припадає так званим гріховним
,,порохом’’. І тому їй періодично треба від нього звільнятися. А робиться це
через покаяння, Святу Сповідь, Святе Причастя, молитви, та інші засоби, які нам
пропонує Свята Церква.. Отже, часте відвідування храму для християнина є вкрай
необхідне для спасіння своєї душі. Тут варто згадати ще одну перевагу тих, хто
ходить в церкву. Людина спілкується зі світом через 5 змислів (відчуттів): слух,
нюх, зір, дотик, смак. І коли вона слухає святі слова, наприклад читання Святого
Письма, її слух теж освячується. Те саме відбувається із зором, коли людина бачить
ікони, образи. Нюх освячується через запах ладану, свічок, смак – через споживання
Св. Таїн Євхаристії. А цілуючи святі речі, людина може освятити свій дотик. Нічого
нема зайвого в церковному обряді. Все має своє значення і вплив. Все призначене
для нашого освячення, і навіть – обожествлення.
|
Правдива віра вимагає
від нас, щоб ми опирались лише на Бога, а ні на кого іншого. Пригадаймо
собі цю хвилюючу сцену з Євангелії від Марка, коли убога вдова жертвує
свої останні дві лепти. Вона віддала все для Господа, знаючи, що може
померти голодною смертю. Але ні, вона вірить, що Бог її не покине, не
дасть їй пропасти. Ще один подібний приклад подає нам Старий Завіт (1
Царів17:12). Пророк Ілля просить бідну вдову спекти йому коржика з останньої
муки та олії, що в неї залишились. І вона його слухає. І що стається?
З того часу в неї ніколи не бракувало муки та олії. Божа благодать завжди
помножувала ці продукти. Чисто по-людськи ці приклади можуть видатися
нам безглуздими. Як це так: все віддати – і залишитися з нічим? Але саме
цього вимагає від нас Господь: щоб ми надіялися лише на Нього. І сила
віри заключається в тому, щоб прийняти все з руки Божої як належне, як
необхідне для нашого спасіння. Адже Бог є над усім, і все, що Він посилає:
ласку чи терпіння, є в міру наших сил. І якщо дається нам якесь випробування,
то обов’язково приходить і сила, щоб його перенести.
Віра має свої ступені. Вона має властивість збільшуватися, але також може й зменшуватися.
Найбільшим ворогом віри є гріх. Одного разу Святий Віаней зустрів грішного чоловіка,
який не хотів сповідатися, бо вважав, що йому вже нічого не поможе. Але коли
святий переконав його в необхідності визнати перед Богом свої гріхи, і коли грішник
його послухав і висповідався, він відчув велике полегшення і радість. Після цього
великий грішник повірив і став великим праведником. Отже, коли звільняємося з
гріхів, то наша віра теж зростає. Але людина сама себе з гріха звільнити не може.
Це робить Господь, даючи людині певні засоби. Одним з них є молитва. Молитва
і віра тісно пов’язані між собою. І саме молитва являється барометром,що вимірює
нашу віру. Як ми відносимся до молитви в церкві і вдома, таке ж наше відношення
до Бога, і такою є наша віра. Прикладом доброї молитви, отже і міцної віри, може
служити історія про одного чоловіка, який завжди приходив до храму і говорив
собі:,,Всі мої проблеми, клопоти, плани, наміри я залишаю тут біля дверей...’’
Він став покірно в церкві, щиро, уважно молився, прийняв Святу Євхаристію і тим
самим збагатився духовно і зміцнив свою віру. Так повинна виглядати і наша молитва
– наша віра.
Віра є нашим неоціненним скарбом, силою, якій все під силу. Людина лише тоді
в праві називатися людиною, коли вона на всі свої проблеми, труднощі і скорботи
дивиться очима віри, бачачи перед собою завжди живого Бога, який дає їй змогу
вірити. А якщо віра слабне, тоді в молитві треба закликати до Всевишнього, як
той хворий чоловік з Євангелії: Господи, вірю, але поможи моєму невірству (Мр.9:24).
о.
Теофан
|
