Духовна Боротьба

,, Тому, що боротьба наша не проти
крови і плоті, а проти начал,проти властей,
проти правителів цього світу темряви, проти духів
злоби в піднебесних просторах’’
( Еф. 6:12 )

Що таке духовна боротьба і як її провадити?
Читаючи Святе Євангеліє, ми можемо зустріти місця, де говориться , що Царство Небесне здобувається силою, тобто тільки той, хто докладає зусилля, зможе його здобути. Без зусилля, без праці над собою, без духовної боротьби людина не може нічого осягнути – Сам Господь вчить нас цього( Мт. 4: 1-11 ). Спаситель провадив боротьбу зі злим духом, тим більше ми повинні боротись і завжди пам’ятати про цю внутрішню боротьбу.
Вже сама назва - духовна боротьба, вказує на те, що це не є щось зовнішне, а відбувається в душі на рівні думок, почуттів, бажань,- бо тут, всередині, є корінь всілякого гріха. ,, З серця людини виходить те, що її осквернює ‘’,- сказав Ісус ( Мр. 7:20-23). У невидимій боротьбі йдеться найбільше про наші думки. Як млин постійно крутиться і щось меле, так і наш розум постійно працює, щось « перемелюючи ». Це можуть бути думки добрі і святі, або погані та грішні. Святі Отці кажуть, що існує три роди думок, котрі навідують: це думки, що походять від Бога; думки, що походять від злих духів; думки, що є плодом нашої розумової праці. Щоби правильно визначити, звідки походить конкретна думка, потрібно мати хоч невеличкий досвід духовного життя, а краще знайти для себе духовного провідника, котрий може допомогти правильно розрізняти думки.
Один з найвідоміших подвижників благочестя – святий Ісихій Єрусалимський говорить, що кожному християнинові потрібно завжди мати на увазі чотири речі: покору, увагу, спротив грішним думкам і молитву.

Покору – тому що наші противники – горді демони – бояться покірної людини. Оповідають історію про одного старця, котрий виганяв біса. Біс сперечався зі старцем, що перевищує того і в пості і в чуваннях, однак не має покори, тому змушений вийти з одержимої людини. Покора уподібнює нас до Самого Спасителя, який говорив: ,, Навчіться від Мене, бо Я лагідний і сумирний серцем’’ ( Мт. 11: 29 ).
Повинні ми також мати постійну увагу до своїх думок, бажань і почуттів, інакше кажучи, до свого серця, в якому деколи можемо зауважити справжню « печеру розбійників » з найбридкіших і найгидкіших пристрастей і пожадань. Якщо ми не контролюємо того, що робиться в нашій душі, це зло легко входить в наш духовний світ, заволодіває розумом і проростає злими вчинками. Якщо ми змогли зауважити погану думку, відразу її легко відкинути. Більш проблем, якщо вона через нашу неуважність вже пустила коріння. Можемо порівняти це до каменя, котрий почав котитись з гори: легше зупинити його на початку, ніж коли набере вже розгону і спричинить цілий обвал.
Спротив – щоб зауважити злу думку, змогти відразу з гнівом і огидою її відкинути.
Молитву – щоб не надіятись на власні сили в цій боротьбі, а завжди з вірою і покорою кликати на поміч Ісуса, Матір Божу, свого Ангела-Хоронителя чи Святого заступника. Без такої допомоги ми не зможемо цієї боротьби до кінця збагнути, не те що її успішно провадити. ,, Без Мене ж ви нічого чинити не зможете’’ – сказав Ісус ( Йоан. 15: 5 ) Наскільки наша молитва уважна, глибока і походить з усвідомлення власної гріховності, настільки більшу силу і витривалість в духовній боротьбі вона нам дає. Через молитву найбільше можемо пізнати те, що діється в нашій душі.
Духовна боротьба дуже нелегка і сповнена небезпек, потребує від людини великих зусиль і витривалості. Звичайно, все добре потребує зусиль. Погляньмо, скільки то енергії, часу і таланту витрачають люди, щоб здобути щось матеріальне, тлінне і тимчасове, а в духовній боротьбі здобувається щось незрівнянно цінніше і вічне – спасіння власної душі.
В наш час, як ніколи відчувається брак духовних провідників. Як можна провадити духовне життя, не маючи досвідченого порадника?
Щоби відповісти на це та інші питання, що стосуються духовного проводу, то слід звернутися до витоків християнської традиції. Вже на початках можемо побачити перші вияви духовного проводу. Сам Господь був і залишається найбільшим духовним провідником. Він постійно перебував зі Своїми учнями, навчав їх, відповідав на запитання, допомагав розв’язувати різного роду проблеми, картав їх, коли вони того заслуговували, а найголовніше молився за них, деколи цілими ночами. Пізніше Апостоли мали своїх учнів, ті – своїх ,і так по сьогодні християнство живе одним і тим самим духом першого Учителя. Подібний процес відбувся і в монашестві: святі старці-подвижники передавали свій досвід іншим, щоби ті, зберігши і збагативши його, донесли майбутнім поколінням. Завдяки цьому існує монаша святоотцівська традиція. Траплялися поодинокі особи, що їх провадив безпосередньо Святий Дух, однак це є швидше вийнятком. Шлях таких людей особливо важкий та небезпечний, і не всім був би під силу, тим більше в наш час. Більш-менш кожен, хто має особистий досвід і є на певному рівні духовного життя, міг би при допомозі Божій провадити іншу людину, звичайно, якщо вона цього бажає і відчуває таку потребу.

На жаль сьогодні дійсно відчувається брак духовних провідників. Можна закінчити вищі студії, досконало знати психологію і богословію внутрішнього життя, вважати себе за великого духовника, а насправді ним не бути. Нині трапляється багато таких « провідників ». Митрополит Антоній Сурожський гарно розкриває проблему сучасних провідників: ,, Старцями можуть бути лише за благодаттю Божою – це харизматичне явище, це дар, і навчитись бути старцем неможливо, як неможливо навчитись геніальності. Святі Отці у своїх творах радять бути дуже уважними у виборі духовного провідника, тому що можна собі нашкодити. Майже наш сучасник, свт. Ігнатій Брянчанінов говорить:,, Марна слава і самовпевненість люблять повчати і давати настанови. Вони не турбуються про вартість своєї поради, не думають, що можна завдати невиліковної рани нерозумною порадою, що її прийме не досвідчений початківець... Краще показати, що нічого не знаєш, ніж запропонувати знання, шкідливе для душі. Остерігаймося великої біди – перетворити легковірного початківця з раба Божого в раба людського!’’.
Все ж таки, що робити людині, котра бажає впевненно і правильно прямувати до своєї мети – до Бога!

Перш за все звертатись до Спасителя, Котрий сказав: ,, Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам’’ ( Мт. 7:7 ).
Певно, що Він не залишить того, хто щиро Його шукає, покаже, якими середниками користуватися в своєму духовному житті, не дозволить заблукати і піти на погибель, вкаже відповідного духовного провідника, але потрібно молитись багато і наполегливо в цьому наміренні, навіть якщо не знайдемо людини, в руки котрої змогли б довірити свою душу, не варто впадати у відчай. Маємо величезну духовну скарбницю – твори Святих Отців, однак потрібно читати не все підряд, а вибираючи відповідно до свого духовного рівня і конкретних потреб, починаючи від простіших творів аж до високо духовних – містичних. Особливо рекомендується читати твори святих подвижників – наших сучасників, серед котрих такі велетні духа, як св. Теофан Затворник, Старець Силуан Афонський, Ігумен Нікон та інші. Однак обов’язково треба час від часу комусь духовному повіряти свої думки, відчуття і переживання, шукати поради в розв’язуванні своїх проблем. Найголовніше – якомога щиріше і покірніше жити – у відношенні до Бога і до ближніх, без осудження, нарікання і самооправдання, терпеливо зносити всі скорботи і терпіння, з вдячністю приймаючи їх з Божої руки. В цей спосіб здобувається сила духа. І, можливо, колись, з ласки Божої, ви самі одержите дар провадити, станете для когось другом, порадником і наставником в його в духовному житті.

« Падаючи і встаючи, при цьому собі одному докоряючи, а не іншому кому, - будеш мати спокій, падіннями премудро здобуваючи собі перемогу.» ( Григорій Синаїт, 14 ст. )

« Тим, хто бореться з гріхом, Господь дає не тільки прощення, але й благодать Святого Духа, Який радує душу, та дає їй глибокий і солодкий мир.» ( прп. Силуан Афонський, 20 ст.)

« Як не можливо жити, не дихаючи,...так неможливо без смирення і безнастанного моління до Христа навчитися невидимої боротьби з думками, і вміло переслідувати їх та долати.»
(прп. Ісихій Єрусалимський, 5 ст.)

« Якщо ти бажаєш перемогти ворогів своїх як найшвидше і найлегше, необхідно тобі, брате, вести боротьбу зі всіма пристрастями своїми безнастанно і мужньо.» ( Никодим Святогорець, 18 ст.)

« Умовляю тебе, возлюби трудність і важкість, які неминуче супроводжують внутрішньо боротьбу нашу, якщо не бажаєш завжди бути поконуваним. Чим сильніше возлюбиш ти цю трудність і безжалісне до себе самоутрудження в подвигах, тим швидшу і повнішу отримаєш ти перемогу над собою та над тим, що в тобі протидіє всілякому добру.» ( Никодим Святогорець, 18 ст.)


о. Теофан

 

©2004 На початокЄвангелієЗібранняСтаттіПро нас