"Гріхи є причиною всіх нещасть..."

"Гріхи є причиною всіх нещасть..." - Святий Іван Золотоустий

На сьогоднішній день ми бачимо багато нещасних випадків, несправедливості, всілякого беззаконня і часто не знаходимо собі відповіді "чому так стається?". А причиною всього того є гріх і дія сатанинських сил.

У Святому Письмі, в розділі Буття (3; 1-6) читаємо: ""Чи справді Господь Бог велів вам не їсти ні з якого дерева, що в саді?" Жінка відповіла змієві: "Нам дозволено їсти плоди з дерев, що в саді. Тільки плід з дерева, що посеред саду, Бог наказав нам: "не їжте його: ані не доторкайтесь, а то помрете". І сказав змій до жінки: "Ні, напевно не помрете! Бо знає Бог, що коли скуштуєте його, то відкриються у вас очі, і ви станете, як Бог, що знає добро й зло". Тож побачила жінка, що дерево було добре для поживи й гарне для очей і приманювало, щоб усе знати; і взяла з нього плід та й скуштувала й дала чоловікові, що був з нею, і він теж скуштував"". Цей уривок з книги Буття показує в який спосіб зароджується гріх: спочатку йде спокуслива думка, пізніше сумнів: зробити чи не зробити; далі гріх показує свою привабливу картину, людина рішається на цей гріх, людина отримує своєрідну гріховну насолоду, після цього приходить гіркота і вигнання з Раю. Первородний гріх - був гріхом гордості, непослуху, тому що Адам і Єва хотіли стати як Бог, знати добро і зло. Звичайно сатана спокусив, він обманув, але все ж людина піддалася на цю спокусу. Які наслідки первородного гріха? Найперше - це внутрішня дисгармонія. Знаємо, що до упадку людина була в гармонії, тобто розум знав і розумів про Бога, серце відчувало присутність Бога, воля бажала чогось Божественного, сили душі були повністю скеровані до Бога. Коли приходить гріх - створюється дисгармонія, тобто розум думає одне, воля бажає чогось іншого, а серце відчуває щось ще інше. Також і зовнішня дисгармонія: неправильне ставлення до навколишнього середовища, тобто до рослинного і тваринного світу. Ще інша річ - їх огорнула темнота, тобто людина, яка є в гріховному стані не може правильно думати чи вирішувати, бо розум затемнений гріхом. Інший наслідок первородного гріха -схильність людини до зла. Візьмемо життєвий приклад: зустрічаються батьки, які мають маленьких дітей, ще ці діти нічого не розуміють, а вже беруть якийсь прутик чи камінчик і починають одне одного бити. Дитина ще нічого не розуміє, але все ж схильна більше до зла, ніж до добра - це є наслідком первородного гріха. Ще інший наслідок гріха - все створіння стає озлобленим.

Коли читаємо життя Святих, наприклад життя Серафима Саровського чи Франциска з Асижу бачимо, що ці люди через своє духовне життя, через аскетичний подвиг, через глибоку молитву дійшли до цієї первісної гармонії, що їх не бояться звірі. Святий Серафим Саровський годує ведмедя з руки, Святий Франциск розмовляє з птахами. Людина, живучи християнським життям, духовним життям, повертає собі внутрішню гармонію і дикі тварини не бояться людини. Останній наслідок первородного гріха - відповідальність за гріх, бо людина відповідає за те, що вона робить, тобто за те, що грішить. Багато людей мають на сьогоднішній день неправильне бачення ставлення Бога до людини. Часто говориться: Бог карає, Бог судить та інше. Ісус Христос в Святій Євангелії говорить щось зовсім протилежне: "я не прийшов судити, а спасти світ". Сам Господь каже, що не прийшов судити, але спасти нас. Коли ми знову повернемося до первородного гріха, до Адама і Єви бачимо, що Бог не карав їх, лише вони самі вигнали себе з Раю, тому що не хотіли слухати Бога і тому самі себе покарали. Так стається і з нами, у випадку кожного гріхопадіння - ми самі себе караємо через те, що грішимо, Бог нас ніколи не карає.

Пригадаймо Євангелію від Івана, де апостол Іван каже конкретно, що "Бог є Любов", значить поступає з нами тільки з любов'ю і не може нас карати - ми самі себе караємо.

Християнське життя - це дорога до раю, до первісної благодаті. Воно повинно бути повноцінним життям, так як Гоподь нас створив. Повноцінним воно є в тому випадку, коли ми використовуємо всі ці дари, якими нас Господь дуже щедро обдарував. У більшості випадків людина цих дарів не використовує. Можна порівняти людину до великого гарного триповерхового будинку, де є всі зручності, де чудові умови. І от людина живе в підвалі, в маленькій кімнатці при свічці та не використовує всього того, що є в будинку. Подібно є в духовному житті, бо не всі використовують те, що нам Бог дав. Знову ж пригадуємо, що кожна людина має три площини - фізичну, душевну і духовну. Про це говорить апостол Павло в першому посланні до Солунян (5:23): "Сам же Бог миру нехай освятить вас цілковито, і нехай уся ваша істота - дух, душа, і тіло - буде збережена без плями на прихід Господа нашого Ісуса Христа". А як на сьогоднішній день люди живуть? Більшість людей все ж живе на цій ділянці фізичній, ще трохи на душевній, а от на духовній живе мала кількість людей. Як можна охарактеризувати людину, яка живе виключно матеріальним життям? Така людина, припустимо: приходить до церкви і бачить гарно написану ікону й виникає в неї думка: "гарна ікона; цікаво за скільки її можна було б продати?". В людини, яка живе душевним життям, дивлячись на ту ж ікону виникає питання: "який іконописець написав таку гарну ікону?" Ця людина трохи глибше дивиться на цю ікону. Коли людина духовна бачить цю ж ікону, то також зауважує, що ікона гарно написана, також більш-менш може орієнтуватися скільки вона коштує, але вона на це не звертає уваги. Людина духовна, дивлячись на ікону, відразу ж входить в молитовний стан, вона з вірою дивиться на цю ікону та бачить присутність самого Бога, чи Богородиці, чи будь-якого Святого, який зображений на цій іконі. Важливо, щоб ми були свідомі того, що в нас є цих три ділянки: фізична, душевна, духовна. Людина живе повноцінним життям, якщо вона живе на цих трьох ділянках, тоді вона використовує всі дари, якими Господь її обдарував.

Повертаємося до гріха. Які бувають гріхи? Гріхи бувають важкі, або ще вони називаються смертними, також є гріхи легкі, так звані повсякденні. Моральна богословія дає нам таке визначення гріха: "гріх - це добровільне та свідоме переступлення Заповіді Божої". Як це можна побачити практично? Припустимо, що хтось знає і добре свідомий того, що обікрасти чужу квартиру є гріхом. Коли хтось це робить свідомо, ніхто його не примушує - тоді ця людина тяжко грішить. Якраз коли добровільність і свідомість поєднані, тоді є матерія тяжкого гріха. Гріхи можуть бути свідомі і несвідомі; гріхом може бути думка: коли приходить гріховна думка і ми плекаємо її; може бути грішне бажання; грішне відчуття; грішна уява; гріхом може бути слово, а також і діло. Через часте повторювання гріха гріх набирає силу, або стає другою природою. Як це виглядає? Одного разу один старець, який мав молодих монахів-послушників, взяв їх до лісу і хотів в практичний спосіб навчити їх що таке гріх і як з ним боротися. Побачивши маленьке деревце в лісі старець сказав одному з послушників:"попробуй витягнути це деревце з землі". Послушникові було легко витягнути це деревце, бо воно було маленьке, не мало глибокого коріння. Пішли вони далі - старець показує послушникові на більше деревце. Молодий монах тут трохи помучився: хитав-хитав, все ж таки витягнув його з землі. І от підійшли вони до великого дерева і старець каже послушникам витягти його. Тут вже як вони не старалися, довго мучилися, але не змогли нічого зробити.

Тоді цей старий досвідчений монах говорить: "от бачите, якщо замолоду не навчитеся боротися з гріхом, поборювати гріх у собі, тоді він може набрати такої сили, що ви пізніше з тим гріхом нічого і не зробите". Коли людина часто повторює той самий гріх і не кається, не бореться з тим гріхом, то гріх стає другою природою, тобто стає звичкою, яку майже неможливо від себе відкинути. Скільки є алкоголіків, наркоманів чи інших людей, що живуть життям гріховним, вони б хотіли вже відкинути цю гріховну звичку, але вже не можуть, бо настільки глибоко вкорінилася вона, що потрібно прикласти багато зусиль і допомоги збоку, а найперше треба просити допомоги в Бога, щоб звільнити себе від таких важких гріхів чи гріховних звичок.

Святий Василій Великий: "не легковаж найменшою помилкою, хоч би вона була така мала, що зовсім не давала б згіршення — відразу покутуй і виправляй помилки, хоч люди так часто як в малих, так і в великих справах грішать і не каються".

Дуже важливим для духовного життя є свідомість своєї грішності. В Євангелії Господь говорить нам, що Він прийшов спасти грішних, але чомусь не всі грішні спасаються. Яка ж причина? Причина та, що майже всі люди грішать, але не хочуть усвідомити собі, що вони грішні. Все повинно починатися з того, що людина повинна усвідомити собі, що вона є грішна. Коли людина свідома того, то вона і молиться, і кається, і бореться з гріхом - і в такий спосіб спасає свою душу. Коли ж немає цієї свідомості, тоді немає правильного духовного життя.

Святий Василій Великий: "гріх — це недуга, душі, він смерть безсмертної душі. Гріх заслуговує на те, щоб над ним постійно плакати і сумувати, через нього нехай проливається кожна сльоза, через нього нехай раз у раз твоя душа зітхає".

Пригадується випадок з життя одного пустинножителя. Приходить до нього інший монах-пустельник і каже: "я був в одного монаха і він майже щоночі має видіння ангелів". А цей старушок тільки посміхнувся і каже: "блаженний, хто має видіння на кожен день своїх гріхів". Дійсно, що видіння ангелів може бути обманливим, часто це може бути пов'язане з різними злими духами, а от коли людина має на кожен день видіння своїх гріхів, тоді є смирення, покора, покаяння, глибока молитва, тоді людині тяжко зійти на манівці. Існує такий парадокс: людина, що більше грішить вважає себе праведною, і навпаки, людина, яка веде пильніше духовне життя, молиться, кається - ця людина вважає себе грішною. Коли читаємо життя Святих, то бачимо, що великі Святі, які воскрешали мертвих, вони плакали за свої гріхи як маленькі діти, настільки в них була витончена свідомість своєї грішності.

Святий Василій Великий: "як тіло тратить через недугу охоту і смак до страви, так і душа через гріхи стає байдужа та в'яла до Божих справ".

Подивимося на картину, яка є тут, в Канаді - особливо ставлення до Святого Причастя. Скільки людей на сьогоднішній день йдуть до Святого Причастя і вони не свідомі того, що вони роблять, бо перед тим не сповідаються, перебувають у важких гріхах. Це свідчить про те, що в них немає свідомості своєї грішності, якраз тоді є гординя, а немає покори, смирення, фактично немає духовного життя.

Щоби зробити цей світ кращим, потрібно викорінювати свій гріх у собі, у своєму серці.

Святий Серафим Саровський: "спаси себе і біля тебе тисяча спасеться".

Деколи думаємо, щоби когось навернути треба йти, щось говорити, переконувати, але найперше треба своїм прикладом, своїм глибоким духовним життям, боротьбою з гріхом робити цей світ кращим. Якщо ми будемо робити себе кращими, то ті, що дивляться на нас будуть робити щораз більше добра і щоразу будуть ближче Бога. Старець Силуан, який жив у 20 столітті на горі Афон писав: "немає гріха непрощеного, окрем гріха нерозкаяного". Всі люди грішать, але проблема є в тому, коли людина не усвідомлює своєї грішності і не хоче каятися. Святий Теофан Затворник наводить нам такий приклад: "людині, яка скоро біжить, властиво спотикатися, падати і в цьому ще немає проблеми, проблема є в тому, коли людина падає і лежить в тому болоті, поросі. Лежить і не піднімається". Коли людина зробила гріх, тобто впала, не кається, не усвідомлює і лежить в цьому болоті - тоді є проблема. Але коли людина біжить, спіткнулася - впала в гріх, скоренько встала, обтріпалася і далі побігла - в цьому Святі не бачать великої проблеми, тому що і Святі падали в гріх, Господь допускав це.

Святий Іван Золотоустий: "нема зла, крім гріха і нема добра, крім чесноти і уподобання Богові у всьому".

Пригадаймо також уривок із писань Святого апостола Павла, який розказує нам про цю колючку, яку Господь допустив, щоб вона цілий час колола Святого Павла. І скільки він просив, скільки молився - Господь не забрав від нього цієї колючки. Це може також бути, як говорять деякі Святі отці, була допущена йому якась неміч, якась пристрасть, з якою він боровся, каявся і хотів побороти, але Господь не допускав для його смирення. Часто Господь допускає нам якусь неміч, якусь проблему, якусь пристрасть з якою ми боремося, але не можемо її побороти, тому що Господь не дає нам для цього сили, для того,щоб ми були більш смиренні, через те не дається нам сили аби побороти цю гріховну звичку. Це також все є в Божому провидінні.

Святий Іван Золотоустий: "гріхи є причиною всіх нещасть, як кара за гріхи приходять журби, неспокої. За гріхи приходять війни, недуги і всі тяжкі терпіння, які тільки нам трапляються ".


о. Теофан

 

©2004 На початокЄвангелієЗібранняСтаттіПро нас