Найважливіше в релігійному вихованні

Більшість вчителів духовного життя пропонує нам молитву як найкращий середник для приготування викладів християнської віри і моралі. Молитвою ми невидимо “стягаємо” цю Божественну силу, яка у відповідний час буде нам допомагати. Пригадаймо собі знову ж слова Святої Євангелії від Івана 15.5: “без мене ж ви нічого чинити не можете”. Отже бачимо, що без Божої допомоги нічого доброго не зробимо, тим більше якщо ми збираємося когось поставити на шлях істини і навчити правдивого життя...

Важливо також знати для вчителя, який викладає релігію чи катехезу, що цю інформацію, яка в нього є необхідно застосувати до обставин сучасного життя, тобто до духовного і психологічного рівня учнів. Також бути завжди готовим на всілякого роду несподіванки і неприємні ситуації, які походять від людей неготових сприйняти певні істини, а також від “князя цього світу”.

Повністю віддатись на Божу Волю. Завжди старатись тримати слухачів вільно, тобто без накидання своїх думок; давати тільки пропозиції і заохочення, бо все ж таки суттєвим є наш особистий приклад життя. В цій нелегкій справі релігійного виховання не може бути якогось твердого правила, потрібно пристосовуватись до потреб слухачів. Треба так організувати виклади, щоб не було суцільного монологу, але старатись “витягувати” учнів на діалог.

В “Душпастирській конституції” II Ватиканського собору говорилось, що у виховному процесі існує двосторонній вплив, діти у свій спосіб впливають і виховують батьків і вчителів, і навпаки.

При каранні дітей слід памятати засади Св. Івана Боско:

• вчитель або вихователь нехай старається, щоб його полюбили, щоб пізніше могли поважати, а навіть, в якійсь мірі боятися. Всяке зменшення вияву любові до учня буде карою;
• навіть певний погляд, зменшення похвали, напоумлення – це вже є карою;
• ніколи прилюдно не картати;
• категорично ніякого роду биття, бо це якраз є виявом нашої слабкості і недосконалості.

Якщо в процесі виховання чи релігійної формації особи було багато негативних елементів, то це нікуди не поділось, але є в підсвідомості, і в певному часі дасть свої погані плоди. Виконування якоїсь функції при навчанні чи вихованні робить бар`єр між вчителями і учнями. Наприклад: вчитель має переконання, що він завжди посідає правду. Щоб цього не було, то потрібно сходити на площину учня, інтерпретувати його як повноцінну особу. Інакше процес навчанння не принесе відповідних плодів. Тут більшу роль відіграє постава, мораль, одним словом, згідність слова з ділом, ніж те, що ми хочемо за програмою навчити.

Для всіх педагогів прикладом найкращого вчителя є сам Ісус Христос. Пригадаймо Святу Євангелію, як Він виховував своїх учнів. На Святого Петра тільки подивився - і той зрозумів свою помилку та покаявся; до апостола Томи сказав: “Ти Тома невіруючий” – і тоді цей усвідомив також і визнав Ісуса Христа Правдивим Богом; а міняйлів у храмі Христос вигнав бичем...

Але в кожному випадку Ісус мав любов у серці до всіх них, тільки ця любов до кожного проявлялася у свій спосіб, в залежності від того хто наскільки був свідомий.

Кожен вчитель, не лише вчитель релігії, повинен завжди пам`ятати, що замало навчати різних предметів і наук, але потрібно вчити так, щоб навчити “мистецтва жити” і бути справжніми людьми. Кожне релігійне навчання повинно мати на увазі останню ціль людини – пізнання Бога і осягнення щасливої вічності. Потрібно також мати на увазі в процесі формування особи її вроджені характеристики, культуру, релігію, народні традиції. Якщо це упускати з уваги, то можуть бути , навіть непоправимі схиблення людської особистості. Треба також розвивати любов до різних народів, щоб у майбутньому уникнути війн і непотрібних міжнаціональних конфліктів. Пригадувати частіше, що християнство, церква і наші релігійні традиції нам не накидаються зверху, але що це є наша внутрішня духовна потреба, виходячи зі Святого Писання апостол Павло у другому посланні до Солунян 5.23 пише: “і нехай уся ваша істота – і дух , і душа, і тіло – буде збережена без плями на прихід Господа нашого Ісуса Христа”. Бачимо, що кожна ділянка дух, душа і тіло має свої потреби: тіло – їсти, спати, одягатися; душа – розвиток інтелекту, музика, спів, різного роду мистецтво, дух – вірити в Бога, молитись, приймати Святі Тайни...

Маємо усвідомлювати дітей і молодь в переоцінюванні вартостей життя, щоб була в житті чітко поставлена ієрархія цінностей. Слід також уважніше приглядатись до поведінки дітей, тут є ціла скарбниця для нашого духовного збагачення. Не можна говорити, що молодь і підлітки не здатні до глибокої віри і моральності. Потрібно уважніше придивитись до їхніх щоденних зацікавлень, Бо в тому є щось релігійне, а той містичне. Завдяки цьому приводити їх до правдивої релігії і Бога.

Необхідно частіше наголошувати, що в сучасній рок-музиці є багато сатаністичних елементів, також цього вже багато в фільмах ті інших середниках масової інформації. Чіткіше наголошувати учням, що варто брати до рук, а що – тримати на певній дистанції. Щоб могти правильно формувати іншу особу, потрібно якнайглибше увійти в її світ, тобто світ ваших учнів. Особливо, в особистих діалогах: вчитель- учень потрібно вслухатись не тільки в слова, але й у цілу особистість, переживати те, що переживає учень. Небезпекою для кожного вчителя є одягання своєрідної маски “культуральності”, побожності і т.п. Це дуже шкодить і збільшує бар`єр, бо людина людину відчуває, особливо малі діти...

Важливо також не подавати учням Бога як жандарма, бо це їх відкидає, а не наближає до Нього.

Можна в якійсь групі чи класі знайти керівника і через глибший зв`язок з ним впливати на цілу групу. В процесі навчання потрібно бути відчутливими і терпеливими, давати учням можливість більше заглиблюватися в певні теми, не очікуючи поспішних відповідей.

На закінчення цього, як висновок, можна пригадати слова Святійшого Отця Павла VI: “людина наших часів більш охоче слухає свідків, ніж учителів, а якщо слухає учителів, то через те, що вони є свідками”.

о. Теофан