В
часі Великого посту є день, коли ми в особливий спосіб вшановуємо Животворящий
Хрест, на якому був розп’ятий Господь наш Ісус Христос. Це є Хрестопоклонна
неділя – неділя звеличення і прослави Хреста Господнього.
Часто, чуючи слово ,,хрест’’, в нашій уяві появляється купол церкви, на якому
є хрест або ж маленьке розп’яття, що його ми носимо на грудях. Насправді ж, поняття
хреста є набагато ширше. Це і Животворящий Хрест, на якому був розп’ятий Господь.
Хрест, що його цілуємо у храмі. Нарешті, хресне знамення, яке ми робимо собі
на грудях. А також під словом ,,хрест’’ розуміємо терпіння і всякі життєві випробування;
важка доля – важкий хрест.
Праобраз Животворящого Хреста зустрічаємо на сторінках Старого Завіту. Коли Мойсей
провадив ізраїльський народ через пустелю до Землі Обітованної, їм на шляху траплялись
змії, укуси яких були смертельними, і багато людей загинуло. Тоді Боговидець
Мойсей припадає до Всемилостивого Бога і благає про допомогу. Господь завжди
вислуховує ревну молитву вірного і велить йому зробити мідяного змія, і повісити
його на палиці. Хто тільки поглянув на нього, відразу ж зцілявся.
Ми, християни, теж маємо життєдайне дерево, на якому був розп’ятий Христос, щоб
дивлячись на нього з вірою, ми в молитві могли отримати зцілення від укусів духовного
змія – диявола, який різними способами хоче умертвити наші душі, відвертаючи
нас від правдивої дороги, яка веде до спасіння.
Нам, християнам, нерідко закидають, що ми поклоняємось хресту як знаряддю вбивства.
Проте це твердження немає ніяких підстав. Що для ізраїльського народу було символом
смерті, те сьогодні дарує нам життя вічне. І хрест на якому Господь пролив свою
кров заради нашого спасіння, є великим виявом любові і Божого милосердя до грішного
люду. Ісус освятив хрест своєю смертю і вчинив його знаком любові для всіх віруючих
людей. Кожна розумна людина, яка усвідомлює важливість свого покликання бути
дитиною Божою, не є байдужою до цієї великої Господньої любові, і в свою чергу
повинна відповісти на неї. Чим можна віддячитись за любов? Звичайно ж — любов’ю,
яка мусить виявлятися у нашому повсякденному житті. Найперше — в поставі правдивого
християнина, істинного послідовника Христа, що незважаючи на труднощі і скорботи,
йде за голосом сумління, виконуючи Заповіді Божі, вміє прощати і любити навіть
ворогів. Цього і вчить нас і Свята Церква.
На сьогоднішній день для багатьох віруючих і не зовсім віруючих людей залишається
таємницею хрест як символ людського терпіння. Різні хвороби, неприємності, життєві
випробування – це наші хрести. Дуже часто ми собі ставимо запитання: як Бог,
який є любов’ю (1 Ів.4:8), може допустити , щоб у світі було стільки страждань
і нещастя, несправедливості і зла. Здебільшого, такі запитання хвилюють тих,
в кого слабка віра, хто не молиться і, взагалі, тоді не розуміє суті християнського
життя. Бо тільки віра і молитва можуть нам дати відповідь на це питання. Візьмемо
як приклад таку звичайну ситуацію: дитина бачить гарного метелика і біжить за
ним, щоб його впіймати. Раптом вона опиняється на краю глибокої прірви. Дитина
так зосереджена на метелику, що не бачить перед собою небезпеки. Але в останню
мить батько стримує її і рятує від загибелі. Звичайно, дитина плаче, як це так,
їй не дали впіймати метелика! В очах дитини батько виступає в ролі, хто завдає
болі і терпіння. А насправді, він хоч і доводить своє дитя до сліз, проте рятує
його від ще більшого лиха, а може, й від смертного випадку.
|
Так само і наш Отець
Небесний – люблячий Батько, часто, може, чисто по-людськи і ранить нас,
своїх неслухняних дітей, але тільки для того, щоб нас визволити від вічної
загибелі і прокляття. Нам часто посилаються різні страждання, терпіння
і хвороби, щоб ми задумались над своїм життям, над нашим відношенням
до Бога, до свого ближнього. Адже переважно критичні ситуації заставляють
нас збагнути, яка справжня ціль життя. Що нас чекає після смерті? Що
необхідно змінити в собі, щоб осягнути щасливу вічність? Звичайно, коли
ми живемо в достатках, а часто навіть і в надмірних, коли ми здорові
і повні сил, то найменше хочеться ставити собі такі запитання. Нам добре.
Ми щасливі тут на землі, а що буде далі – нам то байдуже. Але коли приходять
важкі хвилини, коли ми віч-на-віч зустрічаємось зі смертю, тоді вже шукаємо
рятунку від Бога, починаємо молитись, думати про спасіння душі. Що зі
мною буде далі? Невже я справді перестану існувати? Ні! Я хочу спастися.
Оглядаючись назад на своє життя, бачимо свою грішність і зло, яке ми
спричинили. З чим тоді ми станемо перед Справедливим Суддею?
Але часто буває так, що терплять також і віруючі християни, які ведуть сумлінне
життя згідно Заповідей Господніх. Для чого ж тоді Бог допускає їм терпіння? В
цьому випадку страждання посилаються вірним для ще більшого їх вдосконалення
і очищення їхніх душ від минулих провин. Все стається з Божої волі або Божого
допусту. Не буває в житті випадковостей, все має своє значення.
А Святі Отці у своїх творах вказують на ще одну причину людського страждання.
Це наші нерозважливі думки, бажання, слова, вчинки. І цікаво, що найбільше зла
приходитьдо нас не ззовні, а зсередини, тобто з нашого серця. Коли ми ставимо
своє гордовите ,,я’’ на перше місце і робимо з нього найвищу ціль, то всі і все
автоматично стають середниками для досягнення цієї цілі. Нас цікавлять тільки
свої інтереси, і ми не рахуємося з нашими близькими і знайомими. Ми навіть використовуємо
їх, завдаючи їм при цьому чимало терпінь. В цьому випадку людина сама стає носієм
зла і причиною чиїхось страждань. І навпаки, якщо живемо категоріями християнства,
то зменшуємо зло в світі і допомагаємо нашим ближнім на дорозі до їх спасіння.
В нашому житті, особливо в житті практикуючих християн, ми часто зустрічаємося
із ще одним значенням слова ,,хрест’’. Це хресне знамення, яке переважно робимо
на собі, коли входимо у храм чи перебуваємо на молитві. Рідко хто знає, що в
ньому є велика духовна сила. Було дуже багато випадків, коли святі, що мали владу
над нечистими духами, питали їх, чого вони найбільше бояться. І ті відповідали:
хресного знамення. Проте, якого саме хресного знамення? Звичайно, що того, яке
робиться зі свідомістю, що Ісус своєю смертю на хресті здолав силу диявольську.
Тільки в тому випадку знак хреста має силу. А також коли ми ставимо його на собі
неспішно і благоговійно. Саме таке хресне знамення захороняє нас від різних впливів
злих духів, рятує від неприємних ситуацій.
Отже, збагнувши силу Хресного Дерева, поклонімось Йому з вірою і любов’ю. І нехай
Господня сила, яка виходить від Животворящого Хреста, буде нам завжди опорою
на дорозі до спасіння. Амінь.
о.
Теофан
|
