Обожествлення у Світлі Сходу

Обожествлення - основна думка в східній духовості.

Основноположниками східної духовості були люди, які мали велике бажання бути справжніми послідовниками Ісуса Христа і виконавцями євангельських рад. Тому, говорячи про східну духовість, ми повинні пам'ятати, що йдеться тут про духовість євангельську. Тих людей ми сьогодні називаємо святими Отцями Церкви. Боже Провидіння покерувало так, що св. Отці залишили нам свою науку, і у кого є бажання хоч трохи уподібнити своє життя до їхнього, той може черпати цю «живу воду» у їхніх творах. Твори св. Отців просякнуті глибоким духовним досвідом, дарами Святого Духа, безперервною молитвою, постом, самовідреченням. Тут мало догматичної науки, хоч і це трапляється, але основна ідея, думка - це показати і заохотити читача на дорогу обожествлення.

Хто ж щиро і серйозно підходить до свого духовного життя, а в кінцевому результаті, до свого обожествлення та спасіння, той може мати твори св. Отців в якості духовного провідника. Звичайно, що тут неможливо обійтись без молитви, глибокої покори, самовідречення, а також порад відповідного духовного наставника.

Східна дух овість - це духовість не інтелекту, але цілої особи: її серця, волі та роїуму. Коли людина таким чином підходить до східної духовості, то досить швидко збагне, що таке обожествлення.

Молитва у християнській традиції зав жди була одним з найкращих способів злуки людини з Богом. Молитва має настільки важливе значення для нашого духовного життя, що деякі св.Отці утотожнювали молитву з Богом.

Немає такого місця, де б Господь не був присутній ... Для того, хто Його шукає, Він навіть ближчий, ніж власне серце. (Нікола Кабасілас)

Починаючи вже від перших християн, на Сході з'явилась досить практична і сильна молитва, яку ми тепер називаємо Ісусовою. Пізніше, всіх, хто серйозно зай мався цією молитвою, почали називати ісихастами, від грецького слова «ісихія» — витишення, перебування в глибокому духовному мирі. Як показав багатовіковий досвід, спробувати відчути це не тільки витишення, але навіть глибокої зл уки з Христом Спасителем. У серці людини відбувалась велика таємниця, тобто Сам Бог, якимсь чином, поселявся душі людини, як говорить св. Ап. Павло: «Вже не я живу, але живе в мені Христос».

Сама молитва коротенька: « Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішного (грішну!)» Проте, написано про неї дуже багато. Взагалі на витишення можна було за допомогою Ісусової молитви. Ревні молільники досягали Сході, подвижники духовного життя розвинули ціле богослов'я Ісусової молитви. Найважливішим тут є те, що Ісусова молитва може успішно довести істиного молільника до обожествлення і святості, а це — підставовий обов'язок кожного християнина, тим більше, монаха чи монахині.

Молитва Ісусова — засіб «стяжання Духа».

Яскравим прикладом обожествлення для нас може бути преподобний Серафим Саровський. Його розмови - це ніщо інше, як свідчення надприродної дії Святого Духа, Святий Дух - Правдивий Бог. Бог, який все створив і всім управляє, все оживляє. Коли людина відкриє своє серце, тоді Святий Дух приходить і робить собі житло в ньому. Звичайно, що благодать Святого Духа - це вже плід багаторічної праці над собою, молитви, посту, духовних подвигів.

"Справжня ж ціль життя нашого християнського полягає у стяжанні СВЯТОГО ДУХА БОЖОГО" (преподобний Серафим Саровський, XIX ст.)

Знову ж тут виступає молитва Ісусова як засіб “стяжання Духа”. Преподобний Серафим наголошує на три основні середники для отримання Святого Духа: молитва, піст і милостиня. Для цього святого, молитва Ісусова була насущним хлібом. Днями й ночами він молився на камені, просячи прощення гріхів. А Господь щедро обдаровує Своїх вибранців, тож Серафим отримав не лише прощення гріхів, але й безліч дарів Духа Святого.

Не тільки преподобний Серафим дійшов до святості за допомогою Ісусової молитви, але й сотні й тисячі Божих угодників, як в монастирях, так і в світі, переобразились і пережили дію Святого Духа.

о. Теофан