Монаше покликання

На нинішній день ще дуже багато людей не розуміє важливості монашого життя і взагалі покликання до монашого чи священичого стану. З одного боку – це нормальне явище, тому що не кожному Господь дає розуміння цих глибоких духовних таємниць, як про це говориться в Євангелії від Матея:,,Не всі це слово розуміють, а ті лише, кому дано...’’(19:11-12). А з іншого боку, напевно, досить мало говориться про цей важливий феномен християнського життя.
Дуже часто молодому хлопцеві чи дівчині, котрі бажають вступити до монастиря, родина та друзі ставлять запитання:,,Чому ти вибрав (вибрала) таку дивну дорогу в житті? Невже не можна йти до Бога як усі нормальні люди?’’ Відповідь дає сам Ісус, кажучи:,,Не ви мене вибрали, а Я вас вибрав і призначив, щоб ви йшли і плід принесли, та щоб тривав ваш плід’’(Йоан 15:16). Це означає, що вибір і покликання не від нас залежить, але від Господа, кого Він хоче, того і кличе до Себе на службу. Звичайно, від людини залежить тільки те, чи вона відповість на поклик Божий, чи злегковажить ним.
Цей момент, коли Господь Своєю невидимою рукою торкається серця людини, дуже відчутний і відповідальний. Благодать Божа приходить і просвічує людські розум і серце, показує справжній стан речей, показує людині її гріхи, немочі, показує марноту земного життя, якщо в ньому не має місця для віри і Бога. В цій хвилі Господь також заохочує до іншого життя, більш досконалого і духовного. В такому внутрішньому настрої людина зважується покинути все, чим приваблює світ, і піти дорогою монашого життя.
Чому все-таки більшість батьків не можуть зрозуміти своїх дітей у цих дуже відповідальних хвилинах? Коли благодать Божа торкається людини і остання її прийме та співпрацює з нею, така людина підноситься на вищу площину мислення і свідомості. Відповідно всі ті, хто залишився на попередньому рівні, перестають розуміти особу, котру давно і, здавалось би, добре знають. Віруючі ж люди розуміють значеня покликання і намагаються стати вище своїх чисто людських почуттів і прив’язань.
У християнській традиції, особливо в літературній спадщині святих Отців, є багато тем, пов’язаних з монашим життям. Так, наприклад, Оптинський старець Варсонофій дуже гарно пояснює слова Євангелія:,,Ярмо бо моє любе і тягар мій легкий’’(Мт.11:30). На перший погляд, здається, що в цих словах є якась суперечність. З одного боку – ця дорога легка і блага, а з другого – тісна і скорботна. Тісна і скорботна вона тільки для тих, хто вступає на неї або з приневолення, без внутрішнього наставлення, або з будь-якої іншої причини, окрім спасіння душі. Для таких вона важка. Для тих же, що стають в ряди монахів з чистим бажанням і наміром служити Богові в дусі та істині – для таких дорога монашества легка. Дійсно, якщо людина, відчувши Божий поклик, відповіла на нього, вибрала вірний духовний орієнтир – а найголовніше, є щирою в своїх стосунках з Богом, у своєму духовному житті вона не зустрічатиме особливо великих проблем.
Трапляється, що наші близькі і знайомі ставлять запитання:,,Як ти витримуєш жити таким життям?’’ Це запитання подібне до ситуації, коли хтось тримає в руках щось важке і ось-ось випустить з рук. Насправді, з монашим життям тут все виглядає зовсім по-іншому. Коли Господь дає людині дар покликання, то Він водночас дає і внутрішню духовну силу. Дар покликання – це не просто слова, це внутрішня сила, яка дає нам спроможність провадити такий спосіб духовного життя. Звичайно, завжди чигає небезпека втратити цей безцінний дар. Трапляється, що монах чи монахиня занедбує своє духовне життя і через це тратить покликання. Благодать покликання – це щось дуже важливе, але не менш важливою є наша співпраця з тим духовним даром. Тому й життя в монастирях повинно бути так організоване, щоб монаше покликання мало можливість дозрівати та розвиватись. Найкраще впливає на розвиток нашого покликання і взагалі духовного життя молитва, як літургійна, так і особиста. Та й не можливо собі уявити справжнього монаха чи монахиню, які мало моляться, або ж не люблять молитися. У чернечій традиції молитва завжди була на першому місці, бо вона найкраще поєднює нас і з джерелом нашого покликання та духовної сили, яким є Бог. Не менш важливим у монашому житті є дотримування обітів чистоти, послуху і вбогості, а також сумлінне сповнення всіх інших духовних засад. Навіть монастирські обов’язки та різноманітна праця, якщо вони відповідно організовані, також сприяють укріпленню й утвердженню нашого покликання.

Щораз більший занепад християнського життя також негативно впливає і на монаше життя. Ще на початку християнства, Святого Антонія Великого запитали:,,Отче, чи довго буде цей жар ревності і ця любов до усамітнення та всіх інших чеснот, котрим сьогодні з таким запалом віддається стільки монахів?’’Він, зітхнувши зі сльозами на очах відповів:,,Прийде час, мої любі діти, коли монахи залишать пустині та попливуть від них до багатих міст, де замість тих пустинних печер і тісних келій збудують горді палаци, котрі можуть посперечатися з палатами царів; замість убогості зросте любов до збирання багатств, смирення заміниться гордістю; багато з-посеред них буде пишатися знанням, але гордим, чужим для добрих діл; любов охолоне, а замість стримання помножиться черевоугодництво, і дуже багато з них будуть турбуватися про вишукані страви не менше самих мирян, від котрих монахи нічим іншим не будуть відрізнятися, хіба що монашим одягом і, не дивлячись на те, що житимуть серед світу, будуть називати себе самітниками, при цьому вони будуть себе величати, кажучи:,,Я – Павлів, я – Аполосів...’’(1 Кор.1:12); говоритимуть так , ніби вся сила їхнього монашества полягає в достоїнстві їхніх попередників, котрих вони будуть величати своїми отцями, як юдеї – отцем своїм Авраамом; та будуть в той час і такі, котрі виявляться набагато кращими від нас:,,Щасливий той, хто міг переступити, а не переступив, - зло вчинити, а не вчинив’’.
Протягом усієї історії християнства монашество завжди відігравало важливу роль у житті цілої Церкви. Про це свідчать сотні і тисячі святих, ісповідників і преподобних, які з радістю віддавали своє життя за віру в Бога. Ми повинні намагатися цінити те, що зробили і залишили для нас в ,,духовній скарбниці’’ наші попередники. Монаше покликання і монаше життя – це глибока таємниця, про яку слід говорити з великою пошаною та благоволінням.


о. Теофан

Монах – молитвенник за весь світ; він плаче за весь світ; і в цьому його головне діло.
прп. Силуан Афонський, 1938

Світ думає, що монахи не корисний рід. Але даремно вони так думають. Вони не знають, що монах – молитвенник за весь світ; вони не бачать його молитов і не знають, як милостиво Господь приймає їх...
Завдяки монахам на землі ніколи не припиняється молитва, і в цьому – користь усього світу, бо світ стоїть молитвою; а коли послабне молитва, тоді світ загине.
прп. Силуан Афонський, 1938

Лише Бог та й душа – ось монах. Як до цього дійти? Як хочеш, але дійди; якщо ти не такий, то і не монах!
Ігумен Харитон, поч. 20 ст.

Ангели – світло для монахів, а монахи – світло мирянам. Не забувайте, що ми повинні бути світлом для світу.
прп. Йоан Ліствичник, 6 ст.

Якщо б ті, що бажають вступити до монастиря, знали, які скорботи їх очікують, то ніхто би не пішов в монастир. Господь приховуе це від них. Але якщо б люди знали, яке блаженство очікує монахів, то увесь світ побіг би до монастиря.
прп.Варсонофій Оптинський, 19 ст.

 

 

©2004 На початокЄвангелієЗібранняСтаттіПро нас