“Лік” для нашої гордині

Протягом свого короткого земного життя Ісус Христос наш Спаситель багато навчав. Навчав словом, а найбільше ділом, вмерши цією смертю на хресті заради всіх нас грішних людей.
Одного разу Господь сказав: “навчіться від мене, бо я лагідний і покірний серцем”. Ісус Христос багато чого міг би сказати – навчіться від мене посту, молитви, терпеливості, але чомусь Ісус Христос наголошує на лагідність і на покору. Значить це є дуже важливі речі на дорозі до спасіння. Людина духовна – це є власне людина лагідна, людина покірного серця.
Старець Силуан, що в нашому столітті жив на горі Афон говорить: ”якщо б люди усвідомили собі силу цих слів Ісуса Христа, вони б залишили всі науки, які тільки є на світі і вчились би тієї одної науки – науки покори, смирення”.
Покора, смирення - ті самі речі. Покора – визначення цієї чесноти у Західній духовності, смирення – визначення цієї ж чесноти у Східній духовності. Смирення означає змирився (рос. смирился), змирився з усім, що приходить і приймає все як від руки Божої. Чому все ж таки покора чи смирення займають таке важливе місце в нашому духовному житті? Людина, яко вінець створіння, як дитина Божа є великою цінністю в очах Божих. Варто було б кожній людині усвідомити свою гідність і згідно цієї гідності поводитися. А як буває насправді? Насправді ми, або не свідомі своєї гідності в очах Божих, або ставимо своє “я” настільки високо, що через свою гординю відпадаємо від Бога. Так як гордість сягає глибини нашого серця, так відносно і покора повинна сягати глибини нашого серця. Бо все, що правдиве і духовне, походить від самого серця, мається на увазі наше духовне серце, а не матеріальне. Чи це правильна молитва, чи глибока віра – все це походить від серця. Те, що зовнішнє, що ми можемо собі створити, воно часто є “фарисейське”, поверхове і нещире.

Святий Йоан Ліствичник: ”багато спаслося без пророцтв і просвічень , без знаків і чудес, але без покори ніхто не ввійде до весільної кімнати, тому що покора це сторож цих дарів і без неї вони кладуть легковажних людей до руїни, жаль підносить тих, що впали, плач за гріхи стукає до дверей неба, а свята покора їх відчиняє”

В чому ж полягяє ця покора чи смирення? Найбільше – щоб ми бачили правдиву картину про себе: бачили свої гріхи, свої немочі, промахи, всі свої слабкості. Якщо ми бачимо якими ми є насправді, то ми вже є на якійсь степені смирення. І все ж правдиве смирення себе ніколи самого не бачить. Якщо хтось бачить себе, що він вже покірний, то це далеко ще не є смирення. Святий Макарій Великий говорить:”покірний ніколи не падає, та й куди впасти тому, хто нижче всіх”. Переважно всі наші упадки, всі гріхопадіння походять від того, що ми починаємо гордитися і, тому дуже легко падаємо. Людина горда не уповає на Бога, на Божу силу, на Божу благодать – вона надіється на свої сили, і через те дуже легко падає в гріхи. І, навпаки, покірний завжди надіється на Бога, на Божу милість, молиться, просить Бога помочі і тоді він уникає гріхопадіння.
Святе Писання говорить нам, що Благодать дається покірним.

Святий Йоан Золотоустий:” покора – це ознака великої сили, щоб бути покірним треба мати благородну, мужню і високу душу”

Коли читаємо життя Святих, особливо тих, які жили в перших століттях християнства, то бачимо, що дуже багато з них мали дари – дари Святого Духа. Вони могли виганяти злих духів, лікувати інших, робити інші чуда, а навіть деякі воскрешали мертвих, подібно як Ісус Христос воскресив мертвого Лазаря. Чому ж на сьогоднішній день не так багато людей отримують дари Святого Духа , що сталося? Невже Бог змінився? Бог ніколи не може змінитися у своїй сутності та у відношенні до людини. Змінилася людина, людина стала більш гордою, тому не отримує духовних дарів. Один Святий порівнює Божі дари до важкого і гострого меча, то якщо дати цей меч малій дитині, то вона нічого не може ним зробити, окрім того, що себе поранити. Так само якщо людині гордій Господь дав би якісь надзвичайні дари Святого Духа, то ця людина ще більше впала б в гордість і цілковито відпала б від Бога. Тому неочищеній людині, людині несмиренній не може дати Господь дарів, тому ще це буде тільки їй на шкоду.
Святитель Ігнатій Брянчанінов говорить: ”де немає покори, там немає християнських чеснот”. Покора є цим фундаментом, цією основою для всіх інших християнських чеснот. Будь-що ми здобудемо в християнському житті: чи це глибоку молитву, чи це терпеливість, чи силу легко прощати, але якщо в нас немає покори, то дуже легко ми це можемо втратити.

Старець Силуан каже: ”Господь любить людей, но посилає скорботи, щоб люди пізнали свою неміч і впокорилися і за покору свою прийняли Святого Духа” . Отже, нічого немає зайвого чи другорядного в нашому житті. Всі випробування, всі скорботи, всі терпіння, всі хвороби мають глибокий сенс для нашого спасіння, ці речі, ніби-то неприємні, дивлячись чисто по-людськи, вони служать для нашого смирення, для вироблення нашої терпеливості і в кінцевому результаті для досконалості життя.

Ігумен Нікон, який також жив і подвизався монашим подвигом у цьому столітті говорить такі гарні слова: ”покора – це щось велике і божественне, а дорога до неї вважати себе нижчим від усіх. Що це значить вважати себе нижчим від усіх? Не помічати чужих гріхів, дивитися на свої гріхи, постійно молитись”. Ця цитата нам дає характеристики правдивої покори, правдивого смирення.

Святий Василій Великий: “я не є якоюсь безгрішною людиною, ані моє життя не є повне всяких вад, бо я знаю себе, і ніяк не перестаю проливати сльози за мої гріхи в надії, що я зможу якось ублагати Бога і уникнути кари, що мені грозить”

Часто людина собі ставить питання: а як дійти до справжнього смирення? Які є способи, правила, які принципи духовного життя? Є кілька способів: найперше це глибока, уважна молитва. Коли ми молимося глибокою, уважною молитвою, а це більше стосується Ісусової молитви, тоді ми можемо більше бачити, що робиться в нашому серці. Світло, яким є саме імёя Ісуса Христа, приходить до нашого серця і починає витягувати цю гріховну темряву, яка є в нашому серці. Тоді під видом тих гріховних думок, бажань, відчуттів, які з`являються і під час молитви і в інший час, це є якраз бачення своїх гріхів. Коли ми маємо бачення своїх гріхів, це мимоволі приводить нас хоч до якогось смирення.

Святий Василій Великий: “не гордися, коли тебе хвалять, ані не падай духом, коли тебе несправедливо ображають. Пам`ятай ці дві речі: не вважай себе за щось велике, ані нікого іншого не став нижче від себе”

Деякі Святі отці говорять, щоби дійти до правдивого смирення, ми повинні виконувати Заповіді Господні, а також принципи Євангельського та християнського життя. Коли ми стараємося їх виконувати, тоді бачимо, що не так легко їх виконати і щораз більше ми повинні дійти до тої свідомості, що без Божої помочі та Божої благодаті нічого доброго ми не можемо зробити. Пригадаймо собі знову слова з Євангелії від Івана (15:5): “без мене ж ви нічого не можете чинити”. Якщо ми в якийсь спосіб дійдемо до свідомості цих слів, то можна сказати, що ми в якийсь спосіб наблизилися до правдивого смирення. Якщо людина усвідомила собі, що нічого не зробить без Божої сили, без Божої помочі, це вже велике уповання на Бога, а не уповання на свої сили і це вже є якийсь зріст в смиренні.

Святий Василій Великий: ”хто бажає в царстві небеснім мати більшу славу – повинен тут полюбити все, що останнє і найгірше”

Маємо багато прикладів покори. Найперше бачимо Господа Спасителя. Прийшов на землю Правдивий Бог, Всемогутній Бог, Створитель Вселенної -приходить на землю у вигляді маленької немічної дитинки. Це вже є велике смирення. Пізніше бачимо цю ганебну, цю жахливу смерть на хресті, Бог вмирає на хресті такою ганебною, найгіршою смертю – це приклад великого смирення. Звичайно маємо приклад покори Пречистої Богородиці. В одній з пісень співаємо: “це покора учинила, що Ти Бога породила”. Дійсно, це велике смирення Богородиці, яка віддалася повністю на волю Божу вчинило те, що вона породила самого Бога. Коли ми дивимося на ікону типу “дороговказ”. На цій іконі зображена Богородиця, на одній руці вона тримає маленького Ісусика, а другою рукою показує на Нього. Коли дивимося на ікону, то відразу впадає нам в око Пресвята Діва, бо вона займає більшу частину ікони, але жест її руки, яким вона вказує на Ісуса, є виявом глибокого смирення, цим вона показує ”ви на мене не дивіться, а дивіться на мого сина, він є дорога, правда і життя”. Також маємо приклад багатьох Святих, що через глибоку покору отримали дуже багато дарів Святого Духа.

Святий Йоан Золотоустий: “покора – це мати філософії - любові до мудрості”

Часто нам закрадається думка: як я буду покірним, тоді всі будуть по мені ходити, мене топтати, мене зневажати. Це чисто людське думання, яке в багатьох випадках є неправильним. Правдива покора це є дійсно велика сила, а не слабкість і ми не повинні її боятися, а навпаки – більше плекати в собі як найцінніший скарб. Чому на сьогожднішній день стільки проблем у церкві та в світі? Тому що немає покори, немає смирення. Кожен думає, що він є найкращий, найрозумніший, має більше здібностей і талантів і не хоче іншого послухати – через те маємо стільки беззаконня кругом.

Святий Василій Великий: “поступ душі – це поступ покори, а гордість робить всякі помилки і веде до безчестя. Знання побожності – це знання покори і тихості”

о. Теофан