"Молитва - це сам Бог"

Споконвіку в історії спасіння і в християнстві молитва вважалася одним з найважливіших середників, який поєднує людину з Богом.

У Євангелії від Матея (21:22) читаємо: "і все чого проситимете в молитві з вірою, одержите".

Не можна уявити собі правдивої молитви, яка є без віри, і не можна уявити собі глибоко віруючої людини, яка не молиться. Молитва і віра завжди між собою тісно пов'язані і одна одній допомагають.

Молитва є необхідною для духовної боротьби і християнського життя, тому на молитву треба звернути особливу увагу. Маємо частіше ставити собі питання: як ми молимося, чи правильна у нас молитва? Ми можемо багато часу молитися, але не помолитися, лише провести час на молитві. Правдиве духовне життя полягає в тому, щоб у нас була глибока і правильна молитва, яка поєднує нас з Богом.

Молитва дуже тісно пов'язана з вірою. Пригадується один випадок, коли приходять учні до Святого Василія Великого і запитують: "Отче Святий, скажи як нам правильно молитися? Бо коли ми стаємо на молитву, то наші думки розбігаються і вправо, і вліво, і ми не можемо уважно помолитися. Що нам робити?" Тоді Святий, великий учитель молитви, говорить: "от коли ви йдете до якогось царя, чи пана, чи вельможі щось просити, то, звичайно, ви підготуєтеся: як та що говорити. Під час розмови будете поводитися так, щоб ваше прохання було вислухане. Коли стаєте на молитву усвідомте, що ви стаєте на розмову з самим Богом, не з паном чи вельможею, чи якимось царем, але з самим Богом. І коли в вас буде глибока свідомість перед ким ви стоїте, до кого молитеся, до кого звертаєтеся, тоді ваша молитва буде дуже уважна і сильна.

В цій невеличкій історії Святий Василій Великий хотів нагадати своїм учням і нам всім, що важливим під час молитви є усвідомлення перед ким ми стоїмо, до кого молимося. Це усвідомлення, що ми стоїмо перед самим всемогутнім Богом, який знає наші думки, бажання, всі наші проблеми і знає, що нам найкраще потрібно у нашій молитві, допоможе нам уважніше помолитися.

Святий Йоан Золотоустий: "Що світло сонця для тіла, те молитва — для душі. Як для сліпої людини нещастям є не бачити сонця, то яким великим нещастям для християнина було б не молитися і не вливати молитвою у свою душу христового світла".

Інколи трапляється так, що людина молиться, чогось просить, наприклад здоров'я, молиться багато, щиро, з вірою, глибоко, але здоров'я чомусь не дається. І часто людина в такому випадку тратить надію чи довір'я до молитви. Це неправильний підхід, бо, звичайно, ми повинні просити в Бога те, що нам потрібно, але останнє рішення - за Богом, тому що Бог - створитель людини і Він найкраще знає що нам потрібно. А скільки людей, будучи в хворобі чи якомусь нещасті, навернулися до Бога, покаялися щиро і жили праведним християнським життям. Тому ми ніколи не повинні домагатися свого у молитві, але знати, що ми повинні молитися, але останнє рішення - у Божих руках, Він знає як і що найкраще зробити для нас.

Часто, коли ми стоїмо на молитві, то наші думки розбігаються вправо і вліво і один Святий говорить: "як ти хочеш, щоб Господь почув тебе, як ти сам себе не чуєш?" І це розсіяння, яке буває в нас на молитві - одна з найбільших хворіб у всіх людей, не лише тих, що в світі, а й тих, що в монастирях.

Пригадується розповідь про одного побожного чоловіка. Кожного разу, коли він приходив до церкви - зупинявся перед дверима храму і сам до себе говорив: "от всі мої турботи, клопоти, обов'язки, справи, я залишаю вас тут, біля дверей. Я піду помолюся, а ви мене тут почекайте, пізніше я вас візьму з собою далі." Він заходив до святині, ставав собі спокійно у куточку, уважно молився, слухав Літургію, проповідь, Євангеліє, з глибокою вірою приймав Святе Причастя, тоді йшов до своєї домівки. Це є добрий приклад для нас, тому що ми буваємо у церкві на Богослуженнях, але буваємо там лише фізично, а наші думки, бажання, відчуття є десь поза церквою: на роботі, вдома, а інколи в непристойних ділах і ситуаціях. І це є проблема, тому що ми повинні бути на молитві не тільки тілом, а й душею. Ми повинні бути своїм серцем з Богом, а не лише фізично перебувати в храмі.

Коли ми приходимо до церкви на Літургію, деколи відчуваємо, що в одній церкві є молитва, а в іншій - немає. Від кого це залежить? Звичайно, що найперше це залежить від нас, від того наскільки ми вміємо глибоко і уважно молитися. Також великою мірою це залежить від священика: як він молиться, наскільки в нього є віра, наскільки він глибоко молиться і переживає Богослуження. І, очевидно, залежить від присутніх на Богослуженні людей. Якщо люди в церкві думають про нісенітниці, про пусте, коли вони оглядаються по сторонах, шукають якби когось осудити, то такі люди не моляться, вони лише фізично перебувають у храмі. Але якщо стоїть група людей, хоч невеличка, і їхнє серце скероване до Бога з вірою, вони глибоко моляться, переживають цю Літургію, тоді, звичайно, відчувається цей дух молитви.

Одного разу жінка прийшла до монастиря, кілька днів там була, ходила на Богослуження, молилася сама в каплиці. І от коли вона від'їжджала з цього монастиря, вона подякувала ігумену цієї обителі і каже:"ви знаєте, я була в різних монастирях, різних обителях і всюди моляться, але у вас є таке відчуття, що моляться до Бога." Дійсно, якщо люди скеровані до Бога, то глибоко моляться, тоді відчувається присутність Бога на цій молитві, на цій Літургії.

Святий Ніл Синайський: "Молитва - це розмова душі з Богом, гілка з дерева покори і лагідності, вияв радості і подяки, лік на журбу і усталість, піднесення розуму до Бога. Як хліб служить на поживу для тіла, а чеснота — для душі, так молитва - це пожива розуму".

Взагалі наша Літургія східнього обряду є дуже багата своїми традиціями, обрядами. Ми знаємо, що кожна людина має п'ять змислів: зір, слух, нюх, дотик, смак. І от напротязі певного часу ці наші змисли "припадають гріховним порохом". Ми буваємо в різних ситуаціях, спілкуємося з різними людьми і часто самі допускаємо гріх до свого серця. А от коли ми приходимо на Святу Літургію, коли з вірою переживаємо Богослуження, приймаємо Святі Тайни, тоді маємо можливість повністю себе очистити, а, навіть, освятити. Як це виглядає?

Коли ми приходимо на Святу Літургію, коли дивимося на Святі ікони, на хрест, на іконостас, на все, що є в церкві - через це освячується наш зір; коли ми слухаємо уважно церковний спів, молитви, Євангелію - цим освячується наш слух; коли ми вдихаємо запах ладану, запах свічок - освячуємо наш нюх; коли цілуємо хрест чи ікону - тим освячується наш дотик; коли ми з вірою приймаємо Святі Тайни - тоді освячується наш смак. Бачимо яка багата наша Свята Літургія, і в який спосіб ми можемо себе духовно відновити. Звичайно, якщо ми робимо це з вірою, глибоко переживаючи Святу Літургію.

Святий Йоан Золотоустий: "Молитва - спасіння, безсмертя душі, незнищима стіна церкви, непохитна охорона, страх для дияволів, а для благочестивих — спасіння".

Часто людина ставить собі запитання: чи правильна у мене молитва? По чому це пізнати? У Святій Євангелії говориться, що "по плодах їх пізнаєте їх". Бачимо, що духовне життя поділяється на дві частини: труди і плоди. Наші труди - це наші молитва, піст, читання Святого Письма, нічні чування, боротьба з гріхом, різні духовні практики. Що ж належить до плодів? Це - любов, лагідність, смирення та інші плоди Святого Духа. Коли в нас є правильна молитва, тоді в нас повинно бути щораз більше цих плодів. Бо інколи стається так, що людина багато молиться, а в неї щораз більше зростає гординя, агресія, невдоволення, нетерпеливість. Це означає, що молитва в цьому випадку є неправильна. Якщо у нас є правильна молитва, то в нас повинно бути щораз більше лагідності, терпеливості, смирення, з кожним разом у нас повинна зростати любов не тільки до наших ближніх, але й також до тих, які недоброзичливо ставляться до нас. І все це повинна робити в нас правильна глибока молитва. Молитва повинна стати для нас тим насушним хлібом, тим, без чого ми не можемо обійтися.

Майже всі Святі глибоко переживали молитовні стани і дуже сумлінно відносилися до своєї молитви. Настільки молитва поєднувала їх з Богом, що вони говорили, що "молитва це сам Бог". Інші Святі говорять: "Молитва - матір всіх чеснот". І дійсно, правдиве духовне життя повинно починатися з молитви. Якщо в нас немає успіху в молитві, то в чомусь іншому ми і не зможемо знайти успіху в християнському житті.

Звичайно, що глибока, щира, сердечна молитва - це дар від Бога, але з іншого боку, якщо ми нічого не будемо робити в тому напрямку, то як може в нас з'явитися дар глибокої молитви.

Свята Євангелія нам говорить: "просіть - і дасться вам, шукайте - і знайдете, стукайте - і вам відчинять". Якраз ці слова відносяться до нашої молитви.

Читаючи життя Святих - ми бачимо людей, які дуже багато і сильно молилися. Вони могли, навіть, молитвою творити чуда. Один старець мав трьох послушників, до яких одного разу каже: "я відійду на гору, щоб проводити більше часу у молитві, а ви тут самі займайтеся своїми справами, моліться, працюйте. А через деякий час я повернуся". От пройшло трохи часу, повертається старець до своїх учнів, а вони - в розпачі. В розпачі через те, що вже довший час не було дощу - велика страшна посуха. І тоді старець питає: "А чому ж ви не молитеся?". "Та ми, старче дорогий, молимося, дуже багато молимося, але чомусь Господь не дає нам дощу". Тоді старець сказав:"Ви, напевно, погано молитеся". Після того він встав на коліна, підніс руки догори і почав молитися. В близькому часі - на небі з'явилася хмарина і з неї пішов великий дощ і зросив всю землю.

Коли читаємо життя Святих, то таких прикладів є дуже багато. Найперший приклад того, хто молився - це є приклад самого Ісуса Христа. Пригадаймо собі скільки часу проводив Ісус в молитві, особливо, коли це були важливі моменти в його житті: вибір апостолів, перед страстями (ця молитва була з терпіннями, як важка духовна боротьба). Маємо приклад Пресвятої Богородиці - перед тим, як породити Ісуса Христа фізично, Марія породила Його у своєму серці - через глибоку віру і глибоку молитву - в духовний спосіб.

Дуже важливою є нічна молитва - нічне чування, бо в цей час є більше гріха, більше беззаконня. І коли ми молимося, то ми якимсь чином нейтралізуємо те зло, яке з'являється у світі, гріхопадіння багатьох людей. Нічна молитва - це також велике самозречення, ми боремося зі сном, щоби піднести свою молитву до Бога і через те отримати більшу користь і для себе, і для своїх ближніх. В традиції монастирів завжди були практики нічних чувань.

Святий Йоан Золотоустий: "Чи ти миєшся — молися, чи ти в дорозі - молися, де б ти не був - молися, ти - храм Божий, то не шукай місця, тільки душевного настрою, куди б ти не пішов як будеш до Бога взивати - Він тебе почує".

Взагалі, вся молитва поділяється на спільку, тобто літургічну, до якої належать Свята Літургія, Утреня, Вечірня, Акафісти, Молебні; а також приватну (особисту), коли ми молимося самі вдома чи в храмі. На приватній молитві зовнішня постава може бути різною: можна молитися стоячи, на колінах, сидячи, а, навіть, якщо ми хворі чи дуже втомлені, можемо молитися лежачи. Під час молитви можна зосереджуватися на іконі, запалених свічці чи лампадці, або можна просто закрити очі з глибоким усвідомленням того, що Господь з нами, а, навіть, у нашому серці.

Коли в нас буде більше знання про молитву, то нам буде цікавіше молитися, наша молитва буде правильною і тоді справді відчуємо, що Бог живий і християнське життя - це дорога до щасливої вічності.

Святий Іван Ліствичник: "Молитва за своєю природою - це спілкування та єднання людини з Богом, а за своєю дією вона підтримує світ і поєднує його з Богом".

о. Теофан