Шлях до досконалої любові

Святий Іван Кронштадський: "Люби кожну людину, не дивлячись на її гріхопадіння, гріхи гріхами, а основа все ж таки людини одна - образ Божий".

Ми повинні старатися частіше пригадувати собі, що суть нашої християнської віри - любов, адже основоположником християнської віри є сам Ісус Христос наш Спаситель, який перший нам показує цю любов. Він нас навчає не тільки словом, але найбільше вчить нас любові своїм прикладом, бо Ісус Христос вмирає за всіх грішних людей на хресті тяжкою смертю з великої любові до людського роду. Це найбільший вияв любові, коли хтось віддає своє життя за ворогів.

У книзі "Щирі розповіді прочанина своєму духовному отцеві" є такий вислів: "хто кого любить, той впродовж дня безперестанно про нього думає, уявляє його, піклується про нього і при всіх заняттях любимий друг не виходить з голови". Бачимо, що можемо себе дуже легко перевірити про кого ми найбільше думаємо, про кого чи про що переживаємо - це і є нашим богом, те, що займає більшу частину наших думок, бажань і відчуттів. Якщо хочемо переконатися, що ми найбільше любимо Бога, то маємо перевірити свої думки, бажання, задуматися над тим, скільки часу думаємо про Бога, молимося і пам'ятаємо про Нього. Бог є любов і є джерелом всякої любові, а нам йдеться про цю правдиву християнську любов.

Одного разу Святого Антонія Великого запитали учні: "Отче Святий хто є добрий?" Святий відповів: "добрим є тільки один Бог". Тоді учні запитують: "а хто з людей є добрий?" і відповів їм Святий: "а з людей той добрий, хто є з Богом". Те саме можемо віднести до християнської любові: хто найбільше може любити? Той, хто є з Богом, бо Бог є джерелом нашої любові. Ще інший духовний учитель Західної церкви Тома Кемпійський каже: "любити - значить терпіти".

Святий Силуан: "Чим більша любов, тим більше терпінь в душі, чим повніша любов, тим повніше пізнання, чим гарячіша любов, тим палкіша молитва, чим досконаліша любов, тим святіше життя".

Отож християнська любов тісно пов'язана з терпінням. А що ми повинні терпіти? Коли приглянемося у нашому повсякденному житті є багато терпінь: наші близькі, друзі, знайомі, наші рідні й найрідніші, кожен з нас має якісь слабкості, недосконалості, пристрасті, немочі і, щоб дійсно любити іншу людину ми повинні стати вище цього і не прискіпуватися до дрібниць, не дивитися на їх слабкості та немочі. Треба також знати, що людина хоча і має щирі наміри бути з Богом, жити правильним життям, але по немочі своїй, по несвідомості часто падає в різні гріхопадіння, і ми повинні це знати і бути вирозумілими до кожного.

Святий монах Партеній, що жив колись у Києві, залишив нам такий мудрий вислів: "любов до Бога можна розпалити в душі тільки одною непреривною молитвою". Знову повертаємося до молитви, яка є матір'ю всіх чеснот. Коли ж молитва є матір'ю всіх чеснот, тим більше вона є матір'ю любові. І коли ми вірою і молитвою поєднані з джерелом любові, яким є Бог, тоді ми можемо любити цією правдивою любов'ю всіх і вся.

У старому Завіті у розділі "Притчі" (10:12) читаємо: "ненависть шукає знайти недостатки ближнього, любов же робить їх незамітними". Коли ми дивимося на поведінку нашого ближнього, то ми повинні завжди себе перевіряти: а з якої площини я дивлюся на поведінку мого ближнього? Чи це знайомий, чи рідний, чи це чоловік, чи жінка, чи дитина - завжди ми повинні слідкувати за тим. Якщо в мене є площина ненависті, злоби, упередження, непрощення, тоді будь-яка найменша провина нашого ближнього здається нам великим гріхом і страшною провиною. Коли ж ми дивимося на поведінку наших ближніх з площини любові, очима любові, то, навіть, найбільша провина здається нам незамітною, тому що ця любов, яка є в нашому серці, допомагає нам сприйняти будь-які недосконалості нашого ближнього.

Святий Іван Кронштадський говорить:"людина озлоблена проти нас є людиною хворою, потрібно прикласти пластир до серця її - любов". На сьогоднішній день є багато таких людей хворих, озлоблених, які не мають відчуття правдивої любові, які не пережили правдивої глибокої любові і ми на щодень з такими людьми зустрічаємося, спілкуємося. Ми повинні мати цю любов у серці, щоби допомогти їм пізнати що таке є правдива любов. Деякі духовні люди говорять, що сьогоднішній вік - це кам'яний вік, та не тому, що люди працюють кам'яними знаряддями праці, але через те, що в багатьох людей є кам'яне серце, серце, яке саме не відчуває любові і не може дати іншому любові. Коли ж ми себе вважаємо християнами, тобто правдивими учнями Ісуса Христа, то пізнати, що ми є правдиві учні нашого Великого вчителя можна тільки по любові, наскільки в нас є більше любові, наскільки в нас більше лагідності та смирення, по тому можна сказати, що ми є правдиві християни, свідки правдивої любові.

Старець Силуан: "Хто любить ворогів, той скоро пізнає Господа Духом Святим, а хто не любить - про того не хочу й писати, бо шкода його, бо він мучить себе і других і Господа не пізнає він".

Звичайно, що любов до ворогів це є вже більш досконала любов, це є дар від Бога. Дорога до такої великої досконалої любові, коли любимо навіть ворогів, йде від початків: кожного дня ми маємо нагоду комусь стерпіти, когось пробачити, до когось проявити любов чи це словом чи ділом, маємо можливість за когось помолитися. Таким чином, коли ми будемо працювати над собою, творити маленькі діла любові, то при Божій помочі, ми зможемо в скорому часі дійти до досконалої любові, коли будемо прощати всіх і вся, і зможемо любити також своїх ворогів. Тут є важливий момент, бо ми повинні знати, щоби любити людину правдивою любов'ю ми повинні сповнити одну умову - цією умовою є прощення. Пригадаймо собі фрагмент з Євангелії, коли апостол Петро приходить і питає: "Господи чи до сімох разів маю прощати моєму ближньому?" А Ісус поглянув на Петра і каже: "Петре, не кажу тобі сім разів, але говорю тобі сімдесят раз по сім". Ісус Христос не мав на увазі, щоб апостол Петро підрахував скільки це буде сімдесят разів по сім - стільки разів простив, а пізніше вже може і не прощати, в цих словах Господу йшлося про те, що потрібно постійно прощати своїм ближнім. Прощенню нас навчають з самого дитинства. Навчає нас цього молитва "Отче наш". І коли задумаємося над словами цієї молитви: "і прости нам довги наші, як і ми прощаємо довжникам нашим", то бачимо, що Господь ставить нам умову, Він нам настільки буде прощати, наскільки ми будемо прощати нашим ближнім. Бо без прощення не можна уявити собі правдивої любові, тому що камінь злоби, який засів у нашому серці ніколи нам не дасть правдиво любити нашого ближнього. Прощати маємо дуже багато: хтось нам щось скаже погане чи зробить кривду чи, навіть, чийсь різкий холодний погляд нам завдасть душевну рану - і в нас вже є якесь упередження чи озлоблення до цієї людини. І що тоді стається? Як говорить західно-європейський харизмат Томаш Форест: "така людина, яка нас образила, властиво вже не людина, а наш ворог, стає центром нашого життя. Чи надворі падає дощ чи сильний мороз в нас з'являються думки: "щоб він чи вона на цьому дощі змокли, чи на цьому морозі змерзли, чи щось іншого". Це стається від того, що в певному моменті ми не зробили зусилля, щоби зрозуміти іншу людину, щоби її простити і тоді ця злоба сидить у нашому серці і нас попихає, щоб ми погано думали, бажали і відчували. Людина, яка вміє прощати і прощає є найбільш здоровою, як духовно так і фізично, тому що ця злоба, ця негативна енергія, яка є в нашому серці вона більше шкодить нам, більше роз'їдає нашу душу, ніж впливає на іншого, хоч на інших ця озлобленість впливає також. Коли ми прощаємо - ми скидаємо цей тягар, і в тому випадку, можемо любити нашого ближнього. Можемо багато говорити про прощення, на словах воно легко, але коли приходиться до діла, то це нелегка справа. Якщо усвідомимо собі, що є в нас якась образа, озлобленість в серці і нам важко простити, тоді звертаймося до Євагелії від Івана (15:5): "без мене ж ви нічого не можете чинити". Спаситель нам нагадує, що без Божої помочі, без Божої благодаті ми нічого доброго не можемо зробити, тим більше якщо йдеться про любов, про прощення. Потрібно більше молитися, щоб Господь дав нам більше вирозуміння ситуації, дав силу, щоб ми могли цю особу простити і її пізніше любити.

Багато про християнську любов пише апостол і євангелист Йоан Богослов у Євангелії, а також у своїх посланнях. Нам треба частіше перечитувати Євангеліє від Йоана, а також послання, в яких улюблений учень Христа пише, що Бог є правдива і велика Любов. Коли читаємо життя Святого Йоана Богослова, який помер у дуже похилому віці - він мав 101 рік і не міг уже ходити на зібрання християн та учні носили його на руках, то він постійно повторював: "дітоньки, любіть один одного". Учні дивувалися, запитуючи: "Отче Святий, чому ти постійно говориш ті самі слова?" Він пояснював, що в тих словах - суть християнства. І дійсно, по тому пізнають, що ми є правдиві учні Христа, правдиві християни, якщо ми будемо мати любов одні до одних.

Отці Варсонуфій і Іван: "коли відчуваєш холодність - приклич-но Бога, розігріє Він наше серце любов'ю досконалою".

Звичайно, що про любов ми повинні багато знати, тому що це є основа нашого християнського життя, але з іншої сторони ми повинні знати шлях до правдивої християнської любові. Повертаємося до покаяння, молитви, посту, духовної боротьби. Можна про любов багато розказувати, навіть зовнішньо створити картину приязні, але все ж правдива любов походить із серця. Коли ж в нашому серці буде гордість, гнів, заздрість, агресія та інші пристрасті, то в який спосіб там може бути правдива любов? Правдива любов мусить походити від серця. Святий Теофан Затворник говорить про деяких богословів, які тільки говорять про любов, про те, що все повинно бути в любові, але нічого не згадується про покаяння, про боротьбу з гріхом, про молитву, про очищення від пристрастей - і це неправильний шлях. Бо якщо не буде покаяння, смирення, очищення серця, ми не зможемо ніколи інших любити правдивою християнською любов'ю.

Святий Августин: "Коли мовчиш - мовчи з любові. Коли говориш — говори з любові. Коли виправляєш — виправляй з любові. Коли вибачаєщ - вибачай з любові. Май завжди в глибині серця корінь любові, з того кореня виростуть тільки добрі справи".

о. Теофан